Міська пермакультура – елемент сталого розвитку

Тільки ледачий не говорить про екологічну кризу в наші дні, що не заважає їй дедалі поглиблюватись. Це ставить під сумнів саму можливість „сталого розвитку” (це такий розвиток, при якому потрібно задовольнити основні життєві потреби нинішніх поколінь і одночасно гарантувати право майбутніх поколінь на задоволення їхніх потреб. А як задовольнити право майбутніх поколінь на безповоротно знищувані ресурси, у тому числі на можливість спілкування із природою?). Очевидно, від слів і намірів необхідно переходити до діла, і багато людей та організацій докладають чималих зусиль у цьому напрямку. Однак, основна маса населення абсолютно „не в темі”. Враховуючи, що на сьогодні близько 54% населення світу мешкає у містах і урбанізація продовжує наростати, міське населення має бути найбільш зацікавленим і задіяним у подоланні екологічної кризи і досягненні сталого розвитку – як людства взагалі, так і кожного міста зокрема, і насамперед – у можливості спілкування із природою безпосередньо у місті.

На Паризькому саміті („Париж-2015”), де світові лідери зустрілися задля обговорення цілей сталого розвитку, вперше в історії було внесено міста до списку екологічних цілей: створення міст та населених пунктів самодостатніми, безпечними, довговічними та стійкими (ціль № 11). „Правильна стратегія – це зосередження на природоорієнтованих рішеннях. Це означає підвищення кількості зелених насаджень у містах, створення зелених дахів, стін і зелених навісів, ширше впровадження вбудованих живих систем, що забезпечить охолодження міста під час спеки та перехоплення води”. [1].

Зарубіжний досвід екологізації міст досить багатий: вертикальний ліс у Мілані [2], будинок Хундертвассера у Відні та багато іншого, але українським містам необхідно починати з нагально необхідного і простішого – з міської пермакультури.

Пермакультура (від англ. permaculture – permanent agriculture – «Перманентне сільське господарство») – це створення систем, що працюють у гармонії із природними процесами, з мінімальними витратами праці і без шкоди для навколишнього середовища. Це перш за все система організації навколишнього простору і система ведення сільського (присадибного) господарства, засновані на принципах природних екосистем. Робота не проти природи, а разом із нею [3].

Метод пермакультури був розроблений у сімдесятих роках минулого сторіччя австралійцями Біллом Моллісоном та Девідом Холмгейном. Вперше був використаний системно австрійським фермером Зеппом Хольцером і з тих пір показав свою ефективність та набув широкої популярності як у помірних, так і в екстремальних умовах та кліматичних зонах і в різних сферах діяльності [4]. В Україні розвитком пермакультури займається Громадська спілка „Пермакультура в Україні”.

„Пермакультура вчить існуванню людства на планеті з обмеженими ресурсами та протистоянню економічній, екологічній, демографічній кризам, природним та соціальним катаклізмам завдяки максимальному використанню енергії Сонця та розумному плануванню… Пермакультура вчить створенню як сільськогосподарських, так і соціальних систем, що функціонують за принципами природних систем. Це можливо завдяки поєднанню екологічних принципів та системного мислення… Природні системи беруться за модель, бо це єдині відомі нам сталі системи (які можуть існувати нескінченно довго). Пермакультура чудово інтегрується та доповнює інші практики – все, що сприяє досягненню трьох етичних принципів: піклування про людину (задоволення власних потреб та повага до потреб інших), піклування про природу (захист права всіх живих істот на існування незалежно від усвідомлення їх корисності для людства) та справедливий розподіл (обмеження споживання та помірний спосіб життя для того, щоб інші люди на планеті могли жити так само [5].

Міську пермакультуру можна визначити як систему організації міського середовища за принципами природних екосистем, де кожна людина зможе з мінімальними затратами сил і ресурсів забезпечити себе максимумом благ (продукти харчування, свіже повітря, природна естетика середовища і т.д.) і жити у відповідності до трьох вищезгаданих етичних принципів: піклування про людину, піклування про природу та справедливий розподіл. Однак, наша сучасна діяльність у містах найчастіше є повною протилежністю цих принципів, – не природозберігаючою, а природоруйнуючою, що свідчить про відсутність насамперед розуміння – як потрібно зробити, щоб міська екосистема була природоподібною і відповідно сталою, тобто – пермакультурною.

Піклування про людину. Найперші потреби людини – дихати чистим повітрям, пити чисту воду, їсти якісну їжу і активно відпочивати після своєї сучасної, в основному сидячої роботи, причому щодня, а не тільки у вихідні дні чи відпустки.

Чи можна виростити якісну їжу у межах міста? Зарубіжний досвід свідчить, що можна. Насамперед це дахове городництво [6], де вирощується екологічно чиста продукція, оскільки забруднюючі речовини концентруються в основному у приземних шарах атмосфери і не долітають до дахів. Серед жителів великих міст США популярності набуває міське городництво, яке розташовується навіть уздовж автомобільних трас і в занедбаних дворах всередині міста [7] і мають значення не тільки продуктове, а й терапевтичне [8].

Але найвищу продуктивність при найвищій якості продукції і найнижчій ресурсоємності мають міські пермакультурні господарства [9], де повною мірою втілені принципи пермакультури.

У наших містах це теж можливо. Головні заперечення – нестача місця, нестача води, знищені грунти, забруднення (в основному викидами транспорту), неприпустимість порушення дизайну міста сільськогосподарським виробництвом, нездатність значної частини населення до важкої фізичної праці. При пермакультурному підході усі ці труднощі виявляються незначними.

Щільно висаджені липи чи тополі за принципом „зелених стін” відсікають забруднення. Українські пермакультурні дизайнери адаптували західні технології до наших умов і тепер ми маємо технологію швидкого відновлення родючості грунту, фактично – створення чорнозему заново, – насамперед це „теплі грядки Розума” [10], технологія створення і догляду яких дуже детально висвітлена і прокоментована у друкованих працях і в мережі Інтернет [11; 12]. Технологія В.М. Розума дає можливість на мінімальних площах отримувати врожаї, що в рази перевищують і за кількістю, і особливо – за якістю урожаї на добре доглянутих звичайних грядках. Дизайн таких грядок може бути різноманітним і прикрасити міське середовище.

Особливо слід виділити можливість створення теплих грядок Розума у контейнерах: це естетично і знімає необхідність нахилятись до землі для догляду за грядками, що робить таке заняття легким і доступним для дітей, осіб з інвалідністю і людей похилого віку, для яких це буде не лише роботою, а й гарденотерапією (лікувальним садівництвом).

Для підвищення ефективності господарювання овочеві грядки мають бути частиною пермакультурного саду (лісосаду) [13]; – це створює ярусність і надає притулок безлічі живих істот.

Проблема з водою для поливу – найважча для вирішення. Мульчування сповільнює висихання, але не припиняє повністю. А умови багатьох міст наближаються до пустельних, тому можна використати технології, розроблені для пустель, наприклад, „Водний ящик Гроазис» (Groasis waterboxx). Це „розумний інкубатор”, який захоплює вологу з повітря за рахунок інтенсифікації конденсації (без використання енергії) і збирає дощову воду. [14]. У нас все-таки не Сахара, тому ефективність застосування цього пристрою має бути високою – для вирощування дерев, кущів і овочів.

Ще одна „пустельна” технологія – глиняні горшки на 3-5 л із вузькою горловиною для зрошування грядок [15], які наповнюють водою, закопують у грунт, горловину закривають кришкою і протягом багатьох днів вологість грунту залишається достатньою.

Чисте повітря, як і багато іншого, забезпечують зелені насадження, і тим краще, чим вони у кращому стані. А дотепер стан їх невпинно погіршується: незважаючи на протести екологів, комунальники вигрібають листя з-під міських зелених насаджень, чим переривають колообіг речовин, оголюють і висушують коріння, що веде до його підмерзання, дерева та кущі слабшають і зрештою передчасно гинуть.

Мотивується це варварство тим, що у листі і відповідно у грунтах накопичуються забруднюючі речовини, особливо важкі метали, і якщо листя не вигрібати, то їх концентрація з часом стане смертельною для всього живого. Однак, спостереження свідчать протилежне: у тих місцях у центрі промислових міст, де є закриті для доступу ділянки, на яких накопичується і перегниває листя, дерева та інші рослини виглядають чудово. Цьому питанню присвячено багато наукових праць нею [16] і їх аналіз показує, що чим більше органіки знаходиться у грунті, тим менше проявляється шкідлива дія забруднюючих речовин. „У грунтах важкі метали переходять у незасвоювані форми (координаційні або комплексні сполуки), безпечні для живих організмів. Органічна речовина виступає в ролі адсорбенту катіонів і аніонів. Так зв’язуються промислові викиди, підвищується буферність грунту і знижується концентрація солей у грунтовому розчині. [17].

Отже, вигрібаючи листя, ми знижуємо буферність грунту і відкриваємо його для руйнування сонцем, вітром, морозами і забруднюючими речовинами. Це є прямим порушенням закону, оскільки відповідно до Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених чинним донині наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10.04.2006 р., п. 9.1.19. така діяльність заборонена.

„Згрібати листя з-під групи дерев і чагарників у лісопарках, парках, гідропарках, скверах, садах, забороняється, тому що це призводить до винесення органічних добрив, зменшення ізоляційного шару для ґрунту, який запобігає випаровуванню ґрунтової вологи та промерзанню коріння. Листя має залишатися на зиму під деревами, а весною його можна неглибоко прикопати або з допомогою механізмів змішати з ґрунтом, що приведе до його мінералізації. Згрібати листя слід лише тоді, коли воно негативно впливає на зовнішній вигляд (партерний газон, пам’ятники і меморіальні комплекси, площі, дитячі майданчики, спортивні комплекси, головні алеї зелених насаджень, галявини, квітники тощо). На звичайних газонах листя слід згрібати тільки вздовж магістралей і паркових доріг із інтенсивним рухом у смузі завширшки 10-25 м залежно від значущості об’єктів.

Спалювати листя категорично забороняється. (Нагадаємо, що у жовтні 2017 р. Міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак закликав не допускати випалювання сухої рослинності та її залишків і навів приклад багатьох країн, де опале листя компостують та успішно використовують як добриво [18]).

Листя, подрібнені гілки деревини рослин і трав’янисті рештки квітково-декоративних рослин та скошених газонних трав необхідно вивозити на спеціальні полігони або на відведені площадки на підприємствах зеленого господарства для приготування компостів, садових земель та інших органічних добрив”. Тобто навіть ті рослинні залишки, що вивозяться, повинні повернутись до рослин у вигляді добрив. А це вимагає значних трудозатрат, яких можна уникнути завдяки пермакультурі, якщо правильно спланувати діяльність.

У цьому ж наказі є пункт 9.1.8.: „Для усунення негативного впливу ущільнення ґрунту і ефективного підживлення дерев проводять дренування пристовбурних лунок. Для цього навколо стовбура на відстані 60-80 см робиться 5-8 свердловин діаметром 7-12 см на глибину 50-80 см. Свердловини заповнюються компостом, перегноєм або деревною тирсою в суміші з торфом і мінеральними добривами. Дренування, яке сприяє активізації росту кореневої системи, проводиться восени через 3-5 років”.

Один із варіантів „теплих грядок Розума” пропонується для підживлення дерев подібним чином, але із прямим компостуванням рослинних залишків тут же, під деревами по мірі потреби. Для цього по периметру проекції крони дерева закладається певна кількість шурфів глибиною і діаметром близько 50 см, вони відповідно до облаштування теплих грядок Розума заповнюються рослинними залишками, обробленими М-препаратами для прискорення процесу компостування і накриваються масивною пластиковою кришкою-конденсатором так, щоб краї кришки заходили за межі шурфа на 11 – 15 см.

Кришка-конденсатор схожа на верхню частину Groasis waterboxx [19]. Це диск діаметром 80 см, ввігнутий до центру; у центрі знаходиться отвір діаметром 2 см, його рівень нижчий від рівня країв на 10 см; на поверхні кришки є радіально розташовані ребра товщиною 1 см і висотою 10 см. Пристрій виготовлено із вторинної пластмаси. Конденсуючи вологу із повітря і спрямовуючи її та дощові води у центр такої компостної міні-ямки, така кришка захистить її вміст від висихання і механічних пошкоджень. Протягом усього вегетаційного періоду рослинні залишки (листя, скошена трава і т. ін.) можна просто докидати, піднявши для цього кришку-конденсатор. Навіть у період інтенсивного опадання листя при регулярному його вигрібанні із дозволених територій та з додаванням відповідних М-препаратів можна настільки інтенсифікувати процес, що шурфи не будуть переповнюватись: за даними Т. Чучко (місто Львів), яка проводить досліди по компостуванню листя в буртах, при достатній вологості листя буквально тане за півтора-два місяці, перетворюючись на гумус.

Піклування про природу (захист права всіх живих істот на існування незалежно від усвідомлення їх корисності для людства). Як відомо, в усьому світі і в Україні теж відбувається зниження біорізноманіття [20], зокрема, спостерігається різке зниження чисельності літаючих комах у Європі – на 75 відсотків за останні 25 років, у тому числі і в заповідниках. Це надзвичайно тривожна тенденція, адже більшість із них є не лише запилювачами, а й кормовою базою для багатьох тварин (жаб, кажанів, птахів і т.д.). Необхідно надати їм притулок у містах – адже тут вони теж потрібні, тим більше, що останніми десятиліттями активізувались процеси синантропізації – переселення багатьох видів у міста. Українські дослідники встановили, що багато червонокнижних видів, які вже дуже рідко зустрічаються у природі, живуть у містах. Основні причини – багата кормова база, насиченість міського середовища екотонами (межами між різними середовищами існування, наприклад: газон – кущі, дерева – клумби і т.д.), які дуже продуктивні, витіснення тварин із природних біотопів людиною, знищення природних біотопів та ін. [21]. Звичайно, облаштування різноманітних годівниць, гніздівель, схованок для різних груп тварин при відповідному їх дизайнві може стати справжньою прикрасою міста [22]. Але найважливіше – наявність густих багатоярусних зелених насаджень і пермакультурних садів, а також водойм: вони пом’якшують мікроклімат, збільшують біорізноманіття і дають воду для зрошення. Наразі у Херсоні існує проект пермакультурного ставка «Водяна квіточка” [23], що дуже актуально, оскільки водний сегмент пермакультури в Україні представлений слабко, при тому, що водні ресурси у нас дуже обмежені і йде їх стрімка деградація.

 

Література

  1. www.un.org.ua/ua/tsili-rozvytku…/tsili-staloho-rozvytku.
  2. http://italy4.me/lombardia/milan/neboskryob-bosko-vertikale-vertikalnyj-les-v-milane.html.
  3. Аранья. Пермакультурний дизайн від Араньї: крок за кроком [Текст] / Аранья. – К.: ГС „Пермакультура в Україні”, 2016. – 188 с.
  4. http://www.permaculture.in.ua/study/navchalni-materialy/video.
  5. http://www.permaculture.in.ua/ 05.08.2016.
  6. https://telegraf.com.ua/ekologiya/573532-sad-ogorod-na-kryishe-teper-realnost.html.
  7. https://ukrainian.voanews.com/a/miski-horody/3913516.html.
  8. https://ukrainian.voanews.com/a/hromadskyi-horod-ssha/3884867.html.
  9. https://www.youtube.com/watch?v=ZPmlwxTjukI.
  10. Розум, В.М. Теплі грядки Розума. – 2-е вид., переробл. і доп. [Текст] / В. М. Розум. – К.: До Землі з любов’ю. – Клуб органічного землеробства, 2016. – 72 с.
  11. http://cluboz.net/shop/knigi-i-diski-sad-i-ogorod/rozum-vn-tjoplye-gryadki-rozuma/.
  12. http://cluboz-praktik.kiev.ua/encyclopaedia/gryadkaRozuma.
  13. https://www.youtube.com/watch?v=XszGIC68GmQ.
  14. http://www.membrana.ru/particle/1997.
  15. https://rodovid.me/permaculture/glinyanye-kuvshiny-dlya-orosheniya-gryadok.html#cut.
  16. Корчагина, К.В. Оценка загрязнения городских почв тяжелыми металлами с учетом профильного распределения их объемных концентраций. [Текст]: Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук. Московский государственный университет имени М.В. Ломоносова / К. В. Корчагина. – М., 2014. – 145 с.
  17. https://cyberleninka.ru/article/n/nakoplenie-tyazhelyh-metallov-v-gorodskih-pochvah-na-primere-goroda-novocherkasska.
  18. https://menr.gov.ua/news/31782.html.
  19. http://www.membrana.ru/particle/1997.
  20. Грінь, Д.С. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2014 році [Текст] / Д. С. Грінь. – К.: Міністерство екології та природних ресурсів України, ФОП. – 2016. – 350 с.
  21. Межжерина, Я. Дикая природа городов Украины [Текст] / Я. Межжерина. – К., Логос, 2002. – 336 с.
  22. http://www.cryptozoo.ru/news/v_polskikh_gorodakh_postrojat_gostinicy_dlja_pchel/2014-02-17-4988.
  23. http://coyc.com.ua/post/570.

 

Валентина Мовчан